Віктор

У моєму військовому квитку не було відмітки про групу крові. Стати донором було хорошою нагодою дізнатись це і водночас допомогти якийсь людині. Так у 2018 році я опинився на кушетці в Центрі крові. Наразі повторюю цей досвід раз на три місяці.

Частіше за все, я їду на донації зранку — одразу після наряду. Їм сосиску з кашею, чекаю своєї черги, гортаю соцмережі, поки набереться повний пакет крові, і все — вільний. За роки донорства я вже впізнаю багатьох зі своїх сусідів на кушетках. Інколи ми ходимо здавати кров разом з друзями, тоді можна і пожартувати, і поговорити. Як правило, гроші передаємо на ЗСУ, наприклад, закидали на народний байрактар.

Зараз, під час воєнного стану, варто чітко усвідомити, що на фронті зайвих пакетів крові не буває. Лікарні у прифронтових містах потребують крові 24/7, її постійно треба туди доставляти. Чув, що нині бойових медиків навчають використовувати кров і її компоненти ще до того, як людина потрапить до шпиталю. Це підвищує шанси поранених вижити. Адже основні причини загибелі — це критична кровотеча і крововтрата.

Донорство не змінило мого життя, я живу як і раніше. Кількість крові, яку я здаю, не впливає на моє здоров’я чи витривалість, а комусь може врятувати життя.