Яким

Мої колеги ходять здавати кров регулярно. Я почув про це один раз, потім другий і врешті попросив їх взяти мене з собою наступного разу. У мене були деякі побоювання щодо того, як все пройде, тому вирішив вперше задонатити за компанію. Все пройшло чудово. Тепер робимо це раз на декілька місяців, і навіть інколи долучаємо людей з ширшого кола своїх знайомих.

Зазвичай ми з’являємось у Центрі крові одягнені по формі, тому нас неуникно почали впізнавати. “Ви щодня до нас ходите. Ми вас без обіду не відпустимо” — кажуть медсестри. За якийсь час ми познайомились, і донація за розмовою стала проходити ще швидше. Інколи буває, що приходиш сам, тоді є час подумати про своє. Стискаєш м’ячик і прислухаєшся до того, як заповнюється пакет.

Коли донація позаду, руку заклеюють пластирем з малюнком, — це завжди викликає посмішку. Але найпотужніший момент для мене настає, коли приходить смс про те, що моя кров допомогла врятувати чиєсь життя. Це найбільше мотивує. Тоді реально усвідомлюєш, що твій добрий вчинок важливий.

У нас така робота: ми вирушаємо на допомогу перші, щойно стається якесь лихо. Звісно, це впливає і на те, що ми хочемо допомагати і поза роботою. Під час COVID розвозили допомогу і відвідували літніх людей, після повномасштабного вторгнення облаштовували пункти незламності та розвантажували вагони гуманітарної допомоги. Зараз приблизно половина нашого колективу є донорами. Інша половина підтримує, але не може долучитись з різних, серед іншого і медичних, причин.

У звичайному житті я не вживаю алкоголь, не курю, не приймаю ліки постійно і їм доволі здорову їжу. Після того, як став донором, роблю те саме. Я не відчуваю обмежень, які накладає донорство. Навпаки, сприймаю це як мотивацію стежити за здоров’ям.