Анастасія

Донорство стало моєю звичкою. Стало тим, що я люблю в собі тоді, коли сильно у собі сумніваюся. Стало підтримкою у моменти зневіри та приводом для гордості. Я знаю, що я сильна, адже живу своє життя в дуже непростий час і маю змогу здавати кров регулярно.

Після першої донації я почувалася щасливою і наповненою сенсом. Щоразу під час процедури я думаю про те, що віддаю світові частинку себе, але менше від того мене не стає. Що моя кров біжить у жилах дітей і допомагає їм боротися з недугою. Зазвичай я здаю тромбокоцентрат, особливо необхідний малюкам із онкозахворюваннями. За годину процедури трохи стомлююся, але виходжу з кабінету щаслива.

Порада:

У перші місяці вторгнення мені вдалося змотивувати одногрупників також здавати кров. І зооволонтерка, у якої я взяла кішку, теж писала, що надихнулася моїми дописами про донорство. ОХМАТДИТ щоразу надсилає смс, коли пацієнти отримують мою кров — у ці моменти я хочу плакати від радості.